ДОГОВІР  МІНИ - цивільно-правовий договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на другой. Договір міни є консенсуальним, відплатним і взаємним. До договору міни застосовуються відповідно правила ЦК про дог овір купівлі-продажу, якщо це не суперечить правилам ЦК про договір міни і суті міни. При цьому кожна зі сторін визнається продавцем товару, який вона зобов'язується передати, і покупцем товару, який вона зобов'язується прийняти в замін. Суб'єктами договору міни можуть бути фізичні і юридичні особи. Участь держави в цивільно-правовому договорі міни зазвичай не допускається, оскільки натуральний обмін суперечить основним принципам бюджетного устрою держави. Єдиною істотною умовою договору міни є умова про предмет. Оскільки ЦК не встановлює щодо цього ніяких обмежень, предметом договору міни можуть бути не тільки будь-які речі, не вилучені з цивільного обороту, але також і майнові права. Ціна договору міни - це вартість кожного із зустрічних товарів. Якщо із договору міни не випливає інше, товари, що підлягають обміну, вважаються рівноцінними, а витрати на їх передачу і прийняття здійснюються в кожному випадку тією стороною, яка несе відповідні обов'язки. У разі коли за договором міни обмінювані товари визнаються нерівноцінними, сторона, що передає товар, ціна якого нижче, повинна сплатити різницю в цінах безпосередньо до або після виконання її обов'язку передати товар, якщо інший порядок оплати не передбачений договором. Якщо законом або договором міни не передбачено інше, право власності на обмінювані товари переходить до сторін, що виступають за договором міни в якості покупців одночасно після виконання зобов'язань передати відповідні товари обома сторонами. У міжнародному торговельному обороті договір міни зазвичай іменується бартерною угодою.