Той, хто коли-небудь стикався із страховим випадком, розуміє, що в цій ситуації важливий не тембр голосу оператора компанії, не усмішливість страхових агентів або барвистість логотипу компанії. При настанні страхового випадку важливо - в строк і в повному обсязі отримати страхову виплату.

На жаль, практика, коли гроші не виплачувалися місяцями і навіть роками, існує. І цей сумний факт псує репутацію не тільки конкретним компаніям, але і всій страховій галузі разом взятій. Тим не менш, в рамках чинного в Україні нормативно-правового поля, споживач страхових послуг, все-таки, має можливість убезпечити себе від несумлінності деяких компаній.

Слід врахувати, що є два типи ситуацій, від яких залежить модель поведінки.

Перша: страхова компанія зазнає реальні фінансові труднощі

Наприклад, знаходиться на стадії банкрутства або у неї відкликана ліцензія. Зазвичай таке рішення Держфінпослуг приймає через порушення компанією вимог чинного законодавства, найчастіше - через заборгованість перед клієнтами. За законом, навіть якщо ліцензія у страховика відкликана - його клієнти мають право отримувати виплати за договорами страхування, укладеними в період дії ліцензії.

Крім цього, страхувальник (клієнт) має право розірвати договір і повернути частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії договору. Однак, при цьому, з нього утримають певні суми за ведення справи.

Але, знову-таки, у цих випадках мова йде про ситуацію, коли ліцензія зупинена, але компанія - ще не банкрут. На жаль, такі ситуації практично поодинокі. Коли ліцензія зупинена, навіть, якщо банкрутства поки немає - страховик довго не живе.

Якщо ж було порушено справу про банкрутство компанії, і вона була визнана банкрутом, то шанси щодо повернення своїх грошей невеликі. Для цього протягом 30 днів з моменту публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їх публікують газети "Урядовий кур'єр", "Хрещатик", "Голос України") необхідно подати до відповідного Господарського суду, який розглядає справу про банкрутство даної компанії, заяву з вимогами до боржника, а також документи, які їх підтверджують.

Після визнання страховика банкрутом, в судовому порядку буде відкрита ліквідаційна процедура. Внаслідок цього кроку, дія всіх договорів, за якими страхові випадки не настали до дати прийняття рішення - припиняється. Виняток становлять випадки продажу цілісного майнового комплексу страховика іншої компанії, яка бере на себе зобов'язання банкрута.

Тим не менш, страхувальники, у яких страхові випадки сталися до процедури банкрутства, а також всі інші, у яких страхових випадків не було, мають право вимагати "своє". Перші - страхового відшкодування, другі - повернення сплачених премій з урахуванням різниці між строком, на який був укладений договір, і строком, протягом якого він діяв. А от тим, у кого страховий випадок стався після рішення суду, на жаль, сподіватися нема на що, їх договори вже недійсні.

Друга: компанія навмисне не виплачує гроші клієнтам

Варто зауважити, що процесом врегулювання збитків страхової компанії по виплаті страхового відшкодування клієнтами займається відділ з регулювання збитків. Такого роду фахівці - "каста" особлива. Вони діляться на категорію тих, які розглядають справу об'єктивно, з метою з'ясувати чи є подія страховим або ж, все-таки, відноситься до винятків. І категорію більш численну - до числа якої належать ті, які за службовим обов'язком шукають будь-які зачіпки, аби відмовити у виплаті або зменшити її суму. Якщо у клієнта не знаходиться вагомих аргументів для доведення своєї правоти, то і суд їх навряд чи знайде.

Разом з тим, способи покарати недобросовісну страхову компанію існують. Відзначимо, що в суперечках зі страховиками більш ефективним інструментом є не суд, а Держфінпослуг та Департамент страхового нагляду, які дуже уважно ставляться до будь-яких скарг на страхові компанії, і в переважній більшості випадків клієнти отримують відшкодування в повному розмірі, якщо страховик затягує виплату або необгрунтовано відмовляє у виплаті. Аргументи регулятора, як правило, значно вагоміше, ніж рішення судів. Проте, існують також інші методи впливу і покарання, умовно їх можна розділити на моральні і матеріальні.

Як свідчить практика, найкращий результат дає звернення до засобів масової інформації зі скаргою на певну страхову компанію. Негативна інформація у тиражних і популярних виданнях зіпсує імідж компанії і стане пересторогою для потенційних клієнтів. Також ефективно діють повідомлення на різних Інтернет-форумах, в соцмережах і т.п.. Такого роду повідомлення не тільки допоможуть покарати страховика, а також зорієнтують інших у виборі страхової компанії. Це моральний аспект впливу на винуватця.

Розберемо також матеріальні покарання. Якщо страхова компанія затримує виплату зобов'язань, ви можете зажадати виплату пені. Як правило, пеня дорівнює подвоєній обліковій ставці НБУ:

Сума пені = кількість днів затримки * (2 * облікова ставка НБУ/360) * сума боргу.

За час затримки суми виплати, її купівельна здатність зменшується внаслідок інфляції, тому ви можете зажадати компенсацію втрат на інфляцію.

Згідно з ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу, страхова компанія повинна буде виплатити подвійну суму боргу, але тільки якщо дії будуть визначені як "обман клієнта".

У той же час, слід зазначити, що поява "несумлінних" страхових компаній на ринку в деяких питаннях спровокували самі ж клієнти. Пов'язано це з тим, що гарантію виплати клієнт на 50% закладає сам собі, укладаючи договір страхування. І проблема в тому, що у свідомості більшості наших співвітчизників страхування - це щось примусове і непотрібне, свого роду податок, який потрібно заплатити за отримання кредиту, щоб "було" показати співробітникові ДАІ або, щоб в посольстві документи прийняли без проблем. Тому українці часто шукають найдешевші варіанти страхових пропозицій, хоча при настанні страхових випадків починають про це ж жаліти.

У такій ситуації чітко простежується хвороблива тенденція українського споживача, а саме: підміна понять - "дешево" і "вигідно". Цією ментальної особливістю користуються деякі недобросовісні страховики, пропонуючи клієнтам дешеві поліси "для галочки", не попереджаючи про те, що дана послуга швидше фіктивна. А фіктивна вона не через злого умислу страховика не платити, а через бажання клієнта таку "фікцію" придбати.

Парадоксально те, що у випадку з банківським кредитом таку ж фікцію продають за величезні гроші, про яке страхування можна говорити, якщо при банківських кредитах комісійні коливаються від 35% до 70% від страхової премії! Досить поглянути, що більше 80% страховиків по ОСАГО платять агентам часом до 50%, при тому, що максимальний розмір, встановлений законодавчо - 15%.

За необов'язковими видами страхування комісійні від 30% -40% - цілком прийнятна практика, але такий розмір агентських комісій мають на увазі оплату не тільки залучення клієнта, а також повний його супровід при настанні страхового випадку, включаючи відстоювання інтересів клієнта, якщо страхова компанії затягує з виплатою, або знижує розмір виплати, або необгрунтовано відмовляє у виплаті. Якщо згадати вищезгадані розміри комісійних, які страхові компанії оплачують банкам при страхуванні об'єкта застави (нагадаємо від 35% до 70%), то яким потрібно бути безнадійним оптимістом щоб вірити в те, що банк буде відстоювати інтерес клієнта перед страховою компанією?!

Таким чином, клієнтам потрібно вчитися самостійно відстоювати свої інтереси.

Якщо компанія не впоралася зі своїми зобов'язаннями - потрібно звертатися в першу чергу до Регулятора або до суду. Якщо страхова компанія не налаштована на конструктивний діалог і пошук компромісних рішень, то все спілкування потрібно фіксувати в письмовій формі - стежити, щоб у страховій, приймаючи заяви, знімали з них копії, на яких повинен розписатися уповноважений співробітник, вказавши своє прізвище, посаду, а також дату прийняття заяви та номер вхідного листа. Копія такої заяви значно прискорить "роз'яснювальну роботу", яку буде проводити Регулятор з невдалим страховиком.

Звернення до Регулятора є надзвичайно важливим кроком, оскільки Держфінпослуг не на жарт стурбований загальним станом репутації страхової галузі. Тому він проводить особливу профілактичну роботу з тими страховиками, які кидають тінь на страхування в цілому. З цієї ж причини, Держфінпослуг може впоратися із завданням набагато швидше і ефективніше, ніж суди.

Як висновок - недобросовісні гравці ринку повинні понести відповідальність перед клієнтом, або - покинути ринок зовсім. У той же час, треба пам'ятати, що часом самі споживачі страхових послуг своїм несерйозним ставленням до процедури страхування дозволяють компаніям "водити себе за ніс" аж до моменту настання страхових випадків.

Джерело: http://news.ligazakon.ua/news/2011/4/4/40855.htm