Після того, як навколо нової версії Кримінального процесуального кодексу вщухла палка полеміка, викликана в значній мірі політичними чинниками, прийшов час спокійним тверезим поглядом подивитися на деякі його положення і оцінити їх сильні і слабкі сторони.

Ми вибрали для аналізу його найцікавішу новацію - гл. 21, в якій йдеться про негласних слідчих (розшукових) діях і ролі, яку відіграє в їх проведенні слідчий суддя. На перший погляд, 30 статей цієї глави досить чітко регламентують роботу оперативних підрозділів силових структур, яка пов'язана з можливістю втручання в чуже приватне життя, і створюють всі запобіжні механізми, які не дозволять людям в погонах переступити межу, яка відокремлює вимушене обмеження прав людини від їх злісного порушення. Однак, придивившись пильніше, можна прийти до висновку, що багато положень цієї глави написані, грубо кажучи, "для галочки", оскільки досвідчені та грамотні оперативники можуть легко і абсолютно законним способом їх обійти.

Справа в тому, що сфера дії Кримінального процесуального кодексу (КПК) перетинається з сферою дії закону "Про оперативно-розшукову діяльність" (далі - закон про ОРД). І є ділянка, на якій вони не тільки дублюють, але і частково суперечать один одному, що створює простір для небажаних маневрів. Оперативники, наприклад, для збору доказів будуть керуватися законом про ОРД, оскільки він дозволяє уникнути деяких бюрократичних процедур, а суддя отримає можливість оцінити зібрані ними докази як незаконні, оскільки їх збір проводився без дотримання норм, передбачених КПК.

Суміжна зона

Трохи про те, що являє собою ця суміжна зона, в якій перетинаються сфери дії КПК та закону про ОРД. Не стомлюючи читача довгими юридичними формулюваннями, нагадаємо, що основним завданням КПК є забезпечення швидкого, повного і неупередженого розслідування і судового розгляду справ. А метою оперативно-розшукової діяльності, крім іншого, є пошук і фіксація фактичних даних в цілях кримінального провадження. І перетинаються ці два акти там, де, з точки зору першого, відбувається збір доказів, а з точки зору другого - пошук і фіксація фактичних даних.

Розглянемо проблеми перетину на прикладі конкретних новел.

Отже, ст. 8 закону про ОРД: "Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність". Нею передбачено три види заходів, на проведення яких необхідне рішення суду:

1) негласне проникнення до житла чи іншого володіння або в транспортний засіб особи;
2) зняття інформації з каналів зв'язку;
3) контроль поштово-телеграфних відправлень.

Обов'язковість наявності визначення слідчого судді як підстави для проведення перерахованих вище дій підтверджується і положеннями КПК. Правда, останній називає ці заходи дещо іншими фразами і використовує для цього більшу кількість статей, однак у цьому питанні протиріч між законами не спостерігається. Спостерігаються вони в наступних двох статтях КПК:

• Ст. 269 - спостереження за особою, предметом або місцем;
• Ст. 270 - аудіо-, відеоконтроль місця.

В якості підстави на проведення цих заходів також необхідна постанова слідчого судді. А ось в п. 11 ст. 8 закону про ОРД сказано, що оперативні підрозділи мають право здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно-і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів. І ніякого рішення суду, так само як і постанови слідчого судді для цього не потрібно.

Тільки з санкції суду?

Щоб зрозуміти, які наслідки можуть виникнути в результаті подібної невідповідності, уявімо таку ситуацію. Вчинено тяжкий злочин, наприклад, крадіжка з квартири речей на дуже велику суму. Хто зловмисник, невідомо, однак у коло підозрюваних потрапляє група осіб. Слідчі припускають, що викрадене заховано в якомусь місці: може, в лісі, може, в полі, і злочинець незабаром спробує перенести його в інше місце і там продати. Щоб не злякати злодія, потрібно встановити за кожним з підозрюваних зовнішнє спостереження, тобто пустити по його сліду групу оперативників, щоб вони стежили за кожним його кроком і фіксували результати на відеокамеру.

Чи потрібна для проведення цих заходів санкція судових органів? З одного боку, не потрібна, з іншого - необхідна. Якими будуть наслідки, якщо підозрюваний виявить стеження, вважатиме це порушенням своїх прав і свобод, втручанням в своє приватне життя і поскаржиться, куди слід? Що буде, якщо за його скаргою почнеться розслідування відносно оперативників? Сміємо припустити, що відповідальності вони нести не будуть - просто пояснять, що діяли в строгій відповідності з нормами Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". Їм, звичайно, можуть поставити в докір той факт, що при цьому вони не виконали вимоги, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом, але це не буде мати ніяких наслідків, оскільки, відповідно до Конституції України, всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого.

Тепер припустимо такий розвиток подій. Оперативна група спостереження зафіксувала, як один із підозрюваних заліз в кущі без нічого, виліз звідти з об'ємною сумкою, щось узяв з неї, а потім поклав сумку назад. Дотримуючись інструкції в контакт з об'єктом спостереження не входити, слідчі не стали його затримувати і повідомили замовнику міроприємства місцезнаходження підозрілих кущів. Слідчий у присутності свідків-понятих вилучив сумку і виявив там викрадені речі. Зловмисника вирішили брати, бо невідомо, коли він знову завітає до заповітних кущів: може через день, а може через місяць, а палити через нього бензин - дуже дороге задоволення.

Проте в ході слідства викритий зловмисник заявляє, що знати не знає ні про кущі, ні про сумку. Йому пред'являють відеозйомку, а він резонно запитує: на яких підставах за мною велося спостереження, і чи був на це дозвіл судової влади? І ось в цьому-то питанні якраз і криється диявол. Закон про ОРД санкції суду не вимагає, а КПК вимагає. І якщо слідчий суддя не ухвалював відповідної постанови, представлені стороною обвинувачення докази можуть бути розцінені, як отримані незаконно. І тоді проголошений Конституцією принцип "усі сумніви - на користь обвинуваченого" зіграє на руку злодієві.

Сміємо припустити, що, слідуючи цій логіці, досвідчений адвокат, пославшись на норми ст. 269 і 270 КПК, зможе переконати суддю визнати дані з відеокамер спостереження, встановлених в торгових залах та інших публічних місцях, непереконливими доказами, навіть якщо вони зафіксували явний склад злочину начебто крадіжки, грабежу і розбою.

Таким чином, названі нами "прогалини" в УПК дають судді можливість для вельми широкого маневру, а тому надто багато тепер залежатиме від його порядності.

А тепер поламайте голову над такою юридичною загадкою.

Вихідні дані: два лейтенанти, співробітники оперативно-технічного підрозділу, вирішили підзаробити на стороні і встановили в спальні в одного мільйонера приховану відеокамеру, щоб зняти, як він розважається з коханкою, і потім шантажувати його. Однак замість цього камера зафіксувала, як коханка застрелила мільйонера і покинула місце злочину, викравши з його схованки велику суму грошей. Приголомшені лейтенанти, подивившись зйомку, вирішили допомогти в розкритті тяжкого злочину і про все розповіли слідчому.

Питання: що з усього цього може вийти?

Хлопці зробили цілий букет злочинів: порушення недоторканності житла - раз. Порушення недоторканності приватного життя - два. Мали умисел на вчинення вимагання - три. При цьому, звичайно, вони допомогли розкрити вбивство, проте представлені ними докази були зібрані незаконним шляхом, а тому можуть і не стати підставою для звинувачення.

За матеріалами: Судово-юридична газета (http://sug.kiev.ua/)
Автор: Юрій КОТНЮК