В Україну прийдешній рік Чорного Дракона давно вже перейменували в рік Євро-2012. Чи стане цей рік ще й роком спортивного права - на сьогоднішній день питання неоднозначне. Здається, українська влада подбала про все, починаючи від висококласної служби таксі, якою зможуть скористатися футбольні фанати, які прибувають в аеропорт "Бориспіль", і закінчуючи будівництвом нового стадіону. А ось врегулювати правові відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням спортивної діяльності, вони забули. Як інакше пояснити ту обставину, що почувши від юриста по "спортивному праву", більшість українців недовірливо усміхнеться і перепитає "А хіба таке є?"

Або ось ще приклад правової безграмотності. Припустимо, для того, щоб стати майстром спорту, кандидату потрібно прийти до фінішу в першій п'ятірці. Він приходить другим, але вже після цього правила змінюють, і майстром стає тільки той, хто прийшов першим. Думаєте, наш кандидат буде оскаржувати своє право на майстерність? Крім того, більшість наших юних спортсменів, приїжджаючи на збори, в очі не бачать своїх добових або отримують лише незначну їх частину. Адже спорт у нашій країні - така сфера, в якій професіонали часто не замислюються про матеріальну сторону питання. У те, де і як захистити свої права українському спортсмену, розбиралася "Судово-юридична газета".

Мінливості теорії

Згідно зі ст. 2 ЗУ "Про фізичну культуру і спорт", нормативну базу під спортивні правовідносини в Україні підводять Конституція України, закон "Про фізичну культуру і спорт", інші нормативно-правові акти, а також міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР України. Іншими словами, єдиного нормативно-правового акта в спортивній сфері немає. Це не було б критично, якби вчені і практики збігалися у поглядах на спортивне право, яке на сьогоднішній день вважається комплексним правовим інститутом, який поєднує в собі норми декількох галузей права - конституційного, адміністративного, трудового, цивільного. У той же час ця сфера відносин рясніє правилами, що не належать до жодної з перерахованих груп юридичних норм - такими, наприклад, як правила прийому у спортивні клуби та федерації, переходу з одного клубу в інший, регламенти спортивних змагань. Особливість їх полягає, насамперед, у встановленні спеціальних вимог до спортсменів і клубів, що спричиняє неоднозначне врегулювання одних і тих же відносин.

У преамбулі "Держпрограми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки" в числі причин, що гальмують розвиток спорту в Україні, вказані недосконала нормативно-правова база регулювання спортивних правовідносин та відсутність уніфікованих правил функціонування спортивних організацій.

Дійсно, складно говорити про досконалість нормативно-правової бази при відсутності чіткого законодавчого формулювання предмета спортивного права, коли з одного боку до спортивних зараховують порушення господарських або цивільних договорів, а з іншого - конфлікти, що виникають при проведенні змагань між спортивними організаціями і спортсменами, вважають трудовими і цивільними. У той же час, оскільки локальні нормативні акти спортивних організацій є обов'язковими для їх учасників, такі документи можуть зобов'язувати до специфічного порядку врегулювання спорів незалежно від їх предмета. Зокрема, Статут Федерації Футболу України не тільки прямо наказує звертатися за захистом порушених прав виключно в органи футбольного правосуддя, а й позбавляє можливості брати участь у футбольних змаганнях у разі непокори.

Складнощі практики

Єдиним незалежним органом правосуддя у сфері спорту є Спортивний арбітражний суд (САС) у швейцарській Лозанні. Природно, процедура розгляду спорів у такому суді пересічному спортсмену не по кишені, не кажучи вже про те, що до Лозанни треба якось добратися і десь зупинитися. До речі, серед арбітрів САС немає жодного українця, а практика розгляду спорів щодо нашої країни зводиться до футболу, тому що інші види спорту в Україні не фінансуються на належному рівні. Крім того, рішення САС - це тільки півсправи, так як виконання такого на території Україні - це окрема практика і окрема стаття витрат на відповідні консультації.

Здавалося б, до чого нам Лозанна, якщо в українських спортивних організаціях діє внутрішня система аналогічних судових органів? Однак і тут фінансова залежність ставить під питання справедливість рішень: чи стане суд, підконтрольний тій чи іншій спортивній організації і фінансований за рахунок такої, приймати рішення на шкоду цієї самої організації? На практиці чудес, як відомо, не буває, тому не дивно, що далі представлення клієнта в Дисциплінарній комісії спортивної федерації практика українського "спортивного" юриста не заходить.

А тим часом спортивне право - це ще й інтерпретація контрактних умов, що теж може стикатися з міжнародним спортивним арбітражем, оскільки кожна міжнародна спортивна організація має власні правила і вимоги до проведення змагань та врегулювання суперечок (та сама неоднозначність норм регламентування одних і тих же відносин, про яку йшлося вище). Мова йде не тільки про трудові контракти для спортсменів і тренерів, а й про спонсорство, про контракти, що обумовлюють перехід членів з одного клубу до іншого в ігрових видах спорту, а також про юридичний супровід подібних правовідносин, виплаті страховок та інших компенсацій, надання консультацій та захисту трудових інтересів арбітрів, лікарів, масажистів.

Окреме місце в спортивній юридичній практиці займають спори зі спортивними організаціями про порушення правил здійснення допінг-контролю і антидопінгових правил, де серед інших теоретичних упущень позначається відсутність чіткого визначення вини як елемента спортивного правопорушення.

Причому характер таких правопорушень і порядок відповідальності за їх вчинення говорять про самостійність спортивного права як комплексної галузі, і багато юристів вже зараз схиляються на користь такого підходу. Зокрема, законодавство у сфері фізичної культури і спорту передбачає в якості санкцій дискваліфікацію гравця, обмеження його участі в турнірах, виключення спортивної команди зі складу учасників змагань і обмеження її участі в змаганнях - тобто спеціальні заходи, не характерні ні для трудового законодавства , ні для законодавства про адміністративні правопорушення.

Проблемна специфіка

Таким чином, спортивне право, формуючись як самостійна галузь, поступово диференціюється на правові інститути спортивного посередництва, спортивного арбітражу і антидопінгового спортивного права, що породжує неминучі складності через відсутність адекватної нормативно-правової та теоретичної бази. Але незалежно від того, розглядаємо ми спортивне право як самостійну галузь або інститут, його комплексність створює на практиці чимало проблем.

Юрист в сфері спортивного права повинен бути свого роду "універсальним солдатом", який може не тільки суб'єкта спортивного права захистити, але і його комерційні інтереси представити (особливо це характерно для футбольного клубу), та ще й про цивільні права спортсменів та працівників подбати.

А якщо мова йде про юного спортсмена, то самий звичайний, на перший погляд, трудовий контракт перетворюється у вимушений шедевр юридичної думки на стику трудового, цивільного, сімейного та податкового права.

До речі, податковий статус спортсменів і спортивних клубів - це ще одне фінансово заангажоване питання і окремий головний біль для юриста. Адже навіть якщо уявити спортивне досягнення в якості комерційного результату, витрати на таке досягнення майже завжди перевищують його матеріальний еквівалент. Чи варто говорити, що в Україні мало знайдеться кваліфікованих фахівців, готових зіткнутися з таким обсягом різнопланової роботи? Тим не менш, незважаючи на свою нечисленність, вони є. А ось освітніх дисциплін, пов'язаних з питаннями спортивного права, - на жаль! - Ні. Тобто, до бажання освоїти таку складну спеціалізацію вчорашній випускник українського юридичного факультету повинен прийти самостійно. На відміну від російського сусіда, який не тільки дізнається про спортивне право в рамках навчальної програми, а й на кафедру спортивного права Московської державної юридичної академії ім. О. Є. Кутафіна піде - якщо захоче, звичайно.

Надія на Євро

Становлення спортивного права як окремої галузі загрожує дробленням фундаментальним галузям права. Але відчайдушні часи, як кажуть, вимагають відчайдушних дій. Тим більше, що змінювати усталену підвідомчість спорів не доведеться - достатньо просто вивести систему судових органів, що розглядають спортивні суперечки, з-під патронату відповідних організацій. Проте в цьому й вся складність, адже якщо діяльність незалежних спортивних арбітражів буде фінансуватися, скажімо, за рахунок внесків учасників розгляду, виникає питання про доступність такого арбітражу. Щоб вирішити цю проблему, фахівці пропонують підключити незалежні міжнародні організації. Якби мова йшла про будь-який інший український суд, така пропозиція виглядала б, щонайменше, дивно, однак на державне фінансування становлення спортивного права в осяжному майбутньому розраховувати не доводиться. Вся надія на прийдешній футбольний чемпіонат, який цілком може допомогти зрушити справу з мертвої точки.

За матеріалами: Судово-юридична газета | Катерина БУТОВЧЕНКО