Питання законодавчого регулювання правового режиму спільної сумісної власності подружжя

Сфера сімейних відносин являє собою особливу частину життя людини. Сама людина відповідно до Конституції України визнається найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення його прав і свобод є обов'язком держави.

Тому сім'я, як один з найважливіших інститутів сучасного соціуму залишається об'єктом пильної уваги, правового захисту та нормативного забезпечення з боку держави.

Раніше на законодавчому рівні правовий режим майна, яке було приватизовано в шлюбі, був не визначений, що служило підставою для суперечливої судової і нотаріальної практики. У зв'язку з чим, очевидним стало те, що сімейне законодавство потребує суброгації.

У лютому цього року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11.01.2011 (далі - Закон).

Суть доповнень полягає в тому, що житлове приміщення або земельну ділянку (далі - майно), що приватизуються одним з подружжя, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, набуває статус спільної сумісної власності.

Разом з тим, питання про законодавче визначення правого статусу такого майна залишається дискусійним і викликає глибокий інтерес в юридичному співтоваристві.

Так, у парламенті зареєстрований прямо протилежний проект Закону України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо об'єктів права особистої приватної власності подружжя" № 8748 від 05.07.2011. У законопроекті пропонується надати житловому приміщенню або земельній ділянці статус особистого (індивідуального) майна кожного з подружжя, якщо його приватизація відбулася в шлюбі.

Запропоновані новели повністю кореспондуються з п. 18-2 Постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7 (з доповненнями від 19.03.2010) та п.10 Листи Верховного Суду України від 29.10 .2008 р. № 19-3767/0/8-08.

Підхід, наведений в законопроекті, є досить обґрунтованим, зокрема, виходячи з такого.

По-перше, законодавчо відображує (ст. 57 Сімейного кодексу України) і теоретично підтверджено, що особистою приватною власністю є майно, придбане в шлюбі на підставі договору дарування. На користь ототожнення дарування та приватизації говорить їх безкоштовний і персоніфікований характер.

Звертаю увагу також на те, що приватизація є процесом зміни власника шляхом передачі об'єктів державної власності в приватну. Фактично це дарування державою свого майна.

Таким чином, правовий режим майна, що приватизується, є аналогічним правовому режиму майна, що переходить в дар одному з подружжя.

По-друге, конституційними правами громадян є право на житло (ч.1 ст. 47 Основного Закону України) та право на користування землею, як об'єктом права власності Українського народу (ст.13 Основного Закону України). Тобто право на приватизацію є законодавчим втіленням передбачених Конституцією благ.

Як визначено у рішенні Конституційного Суду України від 10.06.2010 справа № 1-38/2010 гарантією здійснення права є обов'язок надання державою та органами місцевого самоврядування житла відповідно до закону безкоштовно або за доступну плату.

Встановлення в законі порядку приватизації є гарантією на забезпечення справедливої передачі громадянам України у власність державного житлового фонду на рівних умовах і в рівних розмірах (21 кв.м. на людину і додатково 10 кв.м. на сім'ю). Це право нерозривно пов'язане з особистістю, яке він може реалізувати один раз у своєму житті.

По-третє, враховувати необхідно, можливе виникнення колізій і некоректне застосування Закону. Так, чинне законодавство передбачає, що учасниками приватизаційного процесу можуть бути тільки громадяни України. Однак громадяни України можуть вступати в шлюб з іноземцями, відповідно з урахуванням норм Закону, останні візьмуть участь у приватизації національного майна (опосередковано через іншого із подружжя - громадянина України). Цей цілком життєвий нюанс вже став предметом ще одного нового законопроекту № 8639 "Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо приведення його у відповідність із Конституцією України", в якому пропонується не поширювати знову прийняту норму на іноземців та апатридів.

По-четверте, якщо провести приватизацію майна у шлюбі, то воно буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя. У разі розірвання шлюбу вказане майно підлягатиме поділу.

При цьому другий з подружжя, після розлучення може реалізувати своє право на приватизацію, однак уже без участі колишнього чоловіка (дружини). У зв'язку з чим, може порушитися баланс інтересів колишніх членів сім'ї. Нагадаю, що приватизувати житло і земельну ділянку громадяни можуть тільки лише один раз у своєму житті.

Таким чином, інститут загальної спільної власності подружжя потребує подальшого розвитку. Наступним етапом його удосконалення може бути законодавче закріплення того, що державний житловий фонд або земельну ділянку, приватизовану одним з подружжя, є його особистою приватною власністю.

Джерело: http://news.ligazakon.ua/news/2011/8/22/47646.htm